День пам’яті трагедії Бабиного Яру

79 років тому, 29-30 вересня 1941 року, в урочищі Бабин Яр каральні підрозділи СС розстріляли понад 33 тисячі київських євреїв.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг.

З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айзантцгрупи СД. Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж «просто зайвими».

Окремою сторінкою в історії Бабиного Яру є порятунок приречених євреїв. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму “Яд Вашем” у 1963 році затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». У квітні 1989-го було встановлене почесне звання «Праведник Бабиного Яру». Першим його отримав православний священик Олексій Глаголєв (посмертно) та члени його сім’ї. Наразі 662 особи удостоєні звання «Праведник Бабиного Яру». Як правило, це цивільні беззбройні жителі окупованих територій: люди похилого віку, діти, жінки. Часто євреїв переховували великі сім’ї. Серед тих, хто отримав звання «Праведник Бабиного Яру», люди різних національностей: українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи їх, мусимо пам’ятати, що, рятуючи інших, вони ризикували своїм життям.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті